Кожне місто після початку повномасштабного вторгнення змінилося. Одні — знищені чи пошкоджені російськими ракетами, чекають на відбудову, інші — розширюють міські простори та власні можливості, аби прийняти нових людей.
Чернівецькі організації з нашого списку зуміли стати надійною підтримкою тим, хто цього потребує, — і в перші дні повномасштабної війни, і тепер. Ми поговорили з волонтерами про напрямки допомоги й віру в перемогу.
«Волонтерський рух Буковини»: як рахують дні до перемоги
Двір у самому центрі міста зовні нічим не відрізняється від інших чернівецьких двориків, але це місце особливе. Тут розміщені два фонди, що допомагають людям у час війни.
До дверей «Волонтерського руху Буковини» черга — діти з батьками, старші люди. У самому офісі теж людно — волонтери приймають відвідувачів, фасують речі.
Благодійний фонд працює ще з 2014 року. Звісно, після початку повномасштабної війни роботи значно побільшало. Фокус фонду — допомога вимушеним переселенцям, незахищеним верствам населення, людям з інвалідністю, вагітним, мамам із дітьми, людям похилого віку. Крім цього, постачають засоби тактичної медицини та допомагають шпиталям по всій Україні.
Поки волонтерка Лідія спілкується з нами, люди з черги одне за одним сідають за стіл для реєстрації. У фонду є спеціальна програма, в яку вимушені переселенці можуть внести і свої основні дані, і особливі потреби (інформацію про алергії чи обмеження харчування, наприклад). Після реєстрації отримують QR-код, який волонтери сканують і підбирають відповідну допомогу.
Можна отримати продуктові та гігієнічні набори, дитяче харчування, іграшки. Дещо фонд закуповує за власні кошти, дещо передають благодійники з України та Європи. Ведеться облік, а все отримане і передане записують у спеціальні відомості. Поруч у цьому ж дворику є склад з одягом, де люди можуть підібрати собі потрібні речі.
У попередні місяці був великий наплив — за день встигали прийняти 300-350 людей. Зараз потік зменшився — щодня близько 50 людей, але зменшилися й обсяги допомоги та можливості, каже Лідія.
Вимушено переселені можуть тут отримати і медикаменти, але лише якщо мають призначення від лікаря. Волонтери-фармацевти підбирають препарати за діючими речовинами — багато ліків привозять з Європи.
Співпрацю зі шпиталями налагодили завдяки підтримці італійської організації Cuamm. Це одна з найстарших гуманітарних місій Італії, що працює з ООН. «Волонтерський рух Буковини» підписав з ними меморандум — тож італійці надсилають у Чернівці товари медичного спрямування, ліки, а фонд розвозить допомогу у державні лікарні — вже побували у Харкові та Вінниці, у місцевих лікарнях. Працівники Cuamm щомісяця відвідують чернівецький офіс і всіляко підтримують людей, що постраждали від війни.
Нині діяльність фонду зосереджена на потребах, що виникають тут і зараз, адже тисячі людей втратили домівки і шукають захисту. А кілька років тому «Волонтерський рух Буковини» покривав потреби, наприклад, дитячих лікарень — щоб зібрати гроші, випікали солодощі. За вторговане закуповували апарати для вимірювання слуху для немовлят, кардіографи. Також організовували дитячий мобільний хоспіс, щоб лікарі могли навідуватися до маленьких пацієнтів з невиліковними діагнозами.
Тут встигла сформуватися спільнота. Разом волонтери працюють, відпочивають, беруть відповідальність за інших.
«Лікарі проводять з нашими волонтерами заняття з домедичної допомоги: як накласти турнікет, як діяти під час масових обстрілів, як сортувати поранених. Ми сформували для кожного волонтера тактичну аптечку, щоб постійно носити з собою і в разі атаки бути готовим. Один волонтер може врятувати кількох людей, ми беремо цю відповідальність на себе», — каже Лідія.
Очільницю благодійного фонду Катерину Пономарьову зустрічаємо на вулиці — волонтери якраз обідають.
«Від війни втомилися ті, що її навіть не відчули. А ті, що її відчули, — ні, війна триває 9 рік. Ми втомлюємося хіба від байдужості, від непорозумінь, але не від війни. Поки вона не закінчиться, жодна людина не зможе спати спокійно. Тому ми всі тут працюємо», — каже Катерина.
Вона переконана, що той, хто відчув зворотний зв’язок від надання допомоги, — більше не може зупинитися. Фото з передової чи усмішка дитини, яка пережила евакуацію, але тут знайшла для себе іграшку чи смаколик і щиро цьому радіє, — те, що дає сили.
Катерина розповідає, що на початках — у 2014 році — зібралося багато небайдужих, але з часом частина відсіялася, а залишилися справді готові допомагати. Волонтери часто швидко вигорають або ж сподіваються на швидкий результат.
Від початку повномасштабного вторгнення до фонду долучилися нові волонтери — деякі з них вимушені переселенці з Харкова, Лисичанська. Наприклад, Сергій зі своєю вівчаркою Бером. Тут собаку обожнюють — як інші волонтери, так і відвідувачі.
«Я не рахую дні війни, бо це сумно. Потрібно рахувати, що ми на один день ближче до перемоги. Так легше», — каже Катерина.
Уже в офісі Катерина показує прапор України, який прикрашає одну зі стін. Команда привезла його з Харкова, коли їздили у місцеву лікарню з допомогою.